Книга "Мій прапор запісяв котик" Лена Лягушонкова

«Мій прапор запісяв котик» – саме так зветься п’єса відомої української драматургині Лєни

Лягушонкової, і ця п’єса вже встигла завоювати серця польських, німецьких та норвезьких

театралів. А тепер серця українських читачів підкорює однойменний роман, прозовий дебют

авторки. Дебют виявився надзвичайно вдалим, принаймні рецензії на нього з’явилися відразу в

кількох провідних медіа й навіть на «Українській правді» в розділі «Культура».

То що ж під палітуркою книжки, про яку один наш торговий партнер написав «на обкладинці

досить спірно зображено розміщення кота поверх України»? Під нею – роки дорослішання й

становлення авторки, від 1984 (рік народження, майже як відома Кім Джійон, і долі навіть

трішки схожі, бо виявляється, що народитися «дєвочкою» в патріархальному суспільстві – це

завжди непросто, байдуже, який у тебе колір шкіри) і… власне, все завершується вступом у

Луганський виш і першими курсами навчання. Але флешами спалахують події чи просто згадки

про них до 2014, коли родина авторки покинула Луганщину.

Більшість подій відбувається в невеличкому смт, селищі міського типу, по-народньому –

посьолку Станиця Луганська. З місцевих знаменитостей – хіба що Супер-Маріо, місцевий

загадковий алкаш. Дітей радять лікувати в «дуже сильного монаха, а то ще до дєда можна

відвезти» - це, звісно, якщо їх не встигне забрати швидка. Місцеві чоловіки або працюють на

шахті і бухають, або просто бухають. Винятків не так і багато. Місцеві жінки крутяться за себе і за

мужика, поштурхують малих, а більшим чіпляють ключа на шворку – «і щоб до дев’ятої дома

був!» (Що вони знають про ініціації, коли лежиш на шпалах, а над тобою мчить потяг Луганськ –

москва?) У них відсутність прокладок і дезиків, вічні черги по все на світі, з розваг – свіжі й не

дуже плітки. Смішні, у чомусь зворушливі, у чомусь наївно-жалюгідні перегони «у кого краще

життя вдалося»: у мене годинник у вигляді наручного на стіні, зате в Наташі стєнка красива.

«Щоб все, як у людей». «Що люди скажуть». «Що про нас подумають». «Ти ж дєвочка».

«Учиться підеш, куди встроїм»…

«Дєвочці», яка в силу різних обставин «сама умна» в цьому оточенні тісно й задушливо.

Здається, їй нічого не світить, крім чавити медведку кирзаками, вступити після школи, куди

«Нелька Кондрашова порадить», а тоді ймовірно вийти заміж, як усі (мама була б рада – «а шо

ми, не люди?»). Але гвинтик вислизає із системи. І чомусь мені згадується фраза головного

героя колись культового французького фільму режисера Марселя Карне «Обманщики»: «І тому,

Мік, я вирішив бути сміливим!»

«Мій прапор запісяв котик» - це якраз про сміливість вільної, попри все й усіх, людини.