Книга Запашні історії Мирослав Дочинець

«Запашні історії. Таємниці ялівцевої скриньки» Мирослава Дочинця розповідає прочарівний і незвичайний світ спецій.

Цікаво, а що відбувається на кухні після вечері, коли продукти сховано, посуд помито, стіл витерто, а світло вимкнуто. Чуєте, яка тиша? Сплять каструлі та сковорідки, задрімали келихи та склянки, притихла вода у крані, розімліли квіти у вазі, сонно тремтять стрілки годинника на стіні. Здається, тут до самого сніданку не буде жодного руху... Аж ні. Зненацька скрипнула й піднялася кришка ялівцевої скриньки, а звідти показалися Добродій Часник, Червонолика Паприка, Дідо Хрін, Барон Кардамон, Сестриця Гірчиця, Матінка Сіль та інші. Настала ніч історій, коли приправи, прянощі та спеції — поважне Зілля — розкажуть про своє походження, корисні властивості та поділяться мудрістю на щодень.

Ось і сталося.

Косячі моя онучка заполонила:

"Дідусю, а ти міг би написати книжку про те, що ніхто ще не писав і так, як ніхто не писав?"

"Спробую", - сказав я.

І ось вона - книга про дивовижні, вочевидь чарівні речі, з якими ми зустрічаємося щодня і здебільшого майже нічого про них не знаємо. Тут вони розповідають свої запашні історії самі.

Для чого ніч

Усім відомо, як минають на кухнях дні. Я б сказав, що кожен день на кухні щоденно однаковий. Він поділяється на сніданок, обід, вечерю, а в декого ще й на полуденок і короткі перекуси, а також кавування та чаювання. Підозрюю, що це магнітики на холодильниках так притягують окремих людей. А ще принадні малюночки на тарілках і мисочках, на кухлях і горнятках, у які так і кортить щось покласти, насипати і налити. Але зараз мова не про обжер, смакунів, ласунів та лакомидників, які збавляють добру частину свого життя на кухні. Зараз довідаємося про те, що відбувається там, коли вечерю скінчено, продукти сховано, посуд помито, стіл витерто і світло вимкнуто.

Чуєте, яка тиша? Сплять каструлі і сковорідки, задрімали келихи і склянки, притихла вода у крані, розімліли квіти у вазі, сонно рухаються стрілки годинника на стіні. Місячне сяйво теплим фіолетом огорнуло кімнатину. Здається, мертве царство тут пануватиме до сніданку. 

Аж ні. Зненацька скрипнула і піднялася кришка скриньки. Ця скринька із запашного дерева ялівцю і пахне сама по собі, але ще цікавіші аромати наповнюють її всередині.

Бокатий і череватий Добродій Часник скрадливо пошкрябав стінку:

«Кінчайте ночувати, лежебоки!»

«А що, хіба це не ніч?» – озвався зі скриньки писклявий голосок.

«Ніч. Тому й прокидайтеся».

«А хіба ніч не для того, щоб ночувати», – запитав той же голосок.

«Звісно, що ні».

 «Чому ж тоді ці слова такі схожі?»

«Тому, що їх придумали любителі поїсти, щоб не переїдати ще й уночі».

«Для чого ж тоді ніч, Добродію Часниче?»

«Ніч для того, щоб… для того, – затнувся Часник, чухаючи свою білу голову. – Краще хай вам пояснить Дідо Хрін».

Прянощі, а це вони мешкали в скриньці, повистрибували назовні і підійшли до слоїка, з якого визирнув сивий Дідо Хрін. Усі добре знали, що дідо Хрін знає все. Тому його ще називали поміж собою Дідом-Всевідом. Ніхто на кухні не сумнівався у всезнайстві Діда Хрона. Навіть господар Василь Петрович, коли за столом не знав, як відповісти на чиєсь запитання, розводив руками: «А хрін його знає». І підносив ложечку хрону зі сметаною до рота, і від цього аж сльози наверталися йому на очі – мабуть, від розчулення. Відтак відсапувався і довго мовчав. Бо ж відомо, що мудрість – вона мовчазна… Дідо Хрін дуже пишався цим визнанням і взяв собі за звичку перед тим, як щось сказати, мовчки замислитися. Так було й зараз. Він статечно відкашлявся і мовив:

«Ніч для того, щоб розповідати і слухати історії».

«Овва! – радісно скрикнула Червонолика Паприка. – Це буде ніч історій?»

«Історій і географій, – уточнив Дідо Хрін. – Бо історія і географія дуже пов’язані».

«Чим пов’язані? – поцікавилася допитлива Сестриця Гірчиця. – Хіба між ними не така ж різниця, як між нами з Батечком Медом?»

«Ні. Так приблизно думає і наш малий господар Петрик. Коли його питають, чи любить він історію, він каже, що любить географію. А коли питають, чи любить географію, відповідає, що любить історію. Насправді ж хитрун не любить ні історію, ні географію, а тільки зефір у шоколаді та чіпси зі смаком краба».

«Не тільки. Ще й морозиво зі мною», – хвалькувато додала Цяця Ваніль...

.........................................................................................................................................

Книга доступна для замовлення. За бажання - автограф автора.